Рецензія на серіал «Дитинство Шелдона»
«Дитинство Шелдона» — це якби хтось узяв найстерпнішого генія з «Теорії великого вибуху» і раптом зробив із нього не мем, а живу дитину. Загалом серіал сприйняли добре: Rotten Tomatoes дає шоу 84% аудиторного рейтингу, фінальному сезону — 100% від критиків, а Metacritic виставив 63/100, тобто не шедевр на всі часи для всіх, але точно успішна й улюблена багатьма історія.
Найбільший плюс серіалу в тому, що він не зациклюється лише на самому Шелдоні. Так, він дивний, зарозумілий, кумедний і часом нестерпний. Але справжнє серце шоу — це його сім’я. Мама, тато, Міссі, Джорджі, бабуся Конні — саме вони роблять серіал теплим, смішним і місцями дуже болючим. І от тут «Дитинство Шелдона» навіть сильніше за «Теорію великого вибуху»: менше ситкомного крику, більше справжніх емоцій.
Гумор тут не побудований на безкінечному потоці гік-жартів. Він простіший, людяніший і часто працює через контраст: маленький геній із дорослими мізками живе в звичайному техаському світі, де футбол, церква і побутові сварки важать більше, ніж квантова фізика. І саме тому серіал легко дивиться навіть тим, хто ніколи не любив «Теорію великого вибуху».
Ще одна сильна сторона — актори. Ієн Армітедж не грає “маленького Шелдона” як карикатуру. Він робить героя смішним, дратівливим і вразливим одночасно. А дорослі персонажі взагалі часто крадуть шоу. Особливо бабуся — без неї цей серіал був би значно менш живим.
Але без мінусів не обійшлося. Іноді серіал надто солодкий, іноді окремі сюжетні лінії затягуються, а частина жартів працює слабше, ніж драматичні сцени. Та й якщо чекати просто “ще одну «Теорію великого вибуху»”, можна розчаруватися — це інший формат, спокійніший і сімейніший.
У підсумку «Дитинство Шелдона» — це не просто спін-офф для фанатів, а дуже приємний, теплий і місцями несподівано щемкий серіал про сім’ю, дорослішання і те, як важко бути не таким, як усі. І так, іноді він навіть зворушує сильніше, ніж хотілося б від серіалу про малого зануду.
Оцінка: 8/10
Найбільший плюс серіалу в тому, що він не зациклюється лише на самому Шелдоні. Так, він дивний, зарозумілий, кумедний і часом нестерпний. Але справжнє серце шоу — це його сім’я. Мама, тато, Міссі, Джорджі, бабуся Конні — саме вони роблять серіал теплим, смішним і місцями дуже болючим. І от тут «Дитинство Шелдона» навіть сильніше за «Теорію великого вибуху»: менше ситкомного крику, більше справжніх емоцій.
Гумор тут не побудований на безкінечному потоці гік-жартів. Він простіший, людяніший і часто працює через контраст: маленький геній із дорослими мізками живе в звичайному техаському світі, де футбол, церква і побутові сварки важать більше, ніж квантова фізика. І саме тому серіал легко дивиться навіть тим, хто ніколи не любив «Теорію великого вибуху».
Ще одна сильна сторона — актори. Ієн Армітедж не грає “маленького Шелдона” як карикатуру. Він робить героя смішним, дратівливим і вразливим одночасно. А дорослі персонажі взагалі часто крадуть шоу. Особливо бабуся — без неї цей серіал був би значно менш живим.
Але без мінусів не обійшлося. Іноді серіал надто солодкий, іноді окремі сюжетні лінії затягуються, а частина жартів працює слабше, ніж драматичні сцени. Та й якщо чекати просто “ще одну «Теорію великого вибуху»”, можна розчаруватися — це інший формат, спокійніший і сімейніший.
У підсумку «Дитинство Шелдона» — це не просто спін-офф для фанатів, а дуже приємний, теплий і місцями несподівано щемкий серіал про сім’ю, дорослішання і те, як важко бути не таким, як усі. І так, іноді він навіть зворушує сильніше, ніж хотілося б від серіалу про малого зануду.
Оцінка: 8/10
Коментарі
Коментарів поки немає.