У листопаді 1995 року Carolco Pictures подала заяву про банкрутство. Її піратський блокбастер «Острів головорізів», який згодом стали називати винуватцем краху, ще не бачив жодного прокатного вікенду. Щоб зрозуміти, як компанія, за якою стояли «Рембо», «Згадати все» і «Термінатор 2», опинилася в суді раніше, ніж її остання велика ставка дісталася глядачів, треба повернутися до Канн і двох продавців кіноправ.
Маріо Кассар та Ендрю Вайна на початку співпраці. Архівний знімок із сайту Ендрю Вайни.
Канни, Гонконг і маленький офіс у Лос-Анджелесі
Ендрю Вайна прийшов у кіно з боку прокату. У Гонконзі він розвивав Panasia Films, купував фільми для місцевого ринку та працював із кінотеатрами. У спогадах про свої перші Канни він розповідав, що вирушив на фестиваль без бронювання готелю й майже без знайомств. Випадкова зустріч із американським дистриб’ютором Ірвіном Шапіро допомогла йому увійти в коло продавців кіноправ. У Каннах 1975 року Вайна познайомився з Маріо Кассаром.
Кассар уже продавав європейські фільми в Азію. У записаному 2002 року інтерв’ю він пригадував, як Вайна запропонував йому підбирати стрічки для Гонконгу, Таїланду та інших ринків. Перші домовленості стосувалися цілком конкретної справи: знайти фільм, на який ще можна купити права, і знати, кому він потрібен. 1976 року вони заснували Carolco. За спогадами Вайни, у їхньому невеликому офісі на Мелроуз-авеню два столи стояли один навпроти одного.
Звідси виросла перевага компанії. Вайна й Кассар знали, на що готові витратитися окремі дистриб’ютори, які жанри їм потрібні та скільки важить ім’я актора. Закордонний ринок вони враховували ще під час вибору сценарію, а не після завершення монтажу. Коли партнери перейшли до фінансування власних картин, ці зв’язки стали не менш важливими, ніж знайомства в Голлівуді.
Як вони зберегли життя Рембо і права на його фільм
Екранізацію «Першої крові» Девіда Моррелла до Carolco багато років намагалися запустити різні продюсери. У каталозі Американського інституту кіно простежено, як змінювалися сценарії, режисери й можливі виконавці. Кассар і Вайна зрештою викупили права, запросили Сильвестра Сталлоне на головну роль і залучили його до переписування сценарію. Фільм поставив Тед Котчефф. У центрі історії опинився ветеран, якого конфлікт із місцевою поліцією штовхає назад до звичних йому способів виживання.
Творці зняли два фінали, зокрема варіант зі смертю Рембо. Після тестових показів вони обрали версію, в якій герой виживає. Це залишило можливість для продовження, але на момент вибору успіх франшизи ще ніхто не міг гарантувати. У «Першій крові» Рембо переважно намагається вибратися із пастки; у фільмі 1985 року він уже повертається до В’єтнаму з місією. Сталлоне зберіг героя, а Carolco отримала можливість змінювати жанр і масштаб від фільму до фільму. У 1988 році вийшов «Рембо III».
Сильвестр Сталлоне у «Першій крові» (1982). Архівний кадр із каталогу Rialto Pictures.
За спогадами Вайни, 1982 року на American Film Market покупцям показали близько 55 хвилин ще не випущеного фільму. На закордонних ринках інтерес був значним, але з американським прокатом домовитися було складніше. «Першу кров» у США випустила Orion, продовження — TriStar. Як описувала угоди Los Angeles Times у 1985 році, Carolco платила за американську дистрибуцію, зберігаючи міжнародні, телевізійні й відеоправа. Для незалежної компанії це означало доступ до великої прокатної мережі й можливість самій заробляти на інших способах показу.
Як працювали попередні продажі
Уявімо, що дистриб’ютор у Франції хоче випустити новий бойовик зі Сталлоне. Він може домовитися про права на свою територію, поки фільм ще знімають, спираючись на сценарій, акторський склад і попередні збори зірки. Для Carolco такий контракт був джерелом фінансування: майбутні платежі можна було врахувати в кошторисі або використати для отримання кредиту. Фільм продавався на ринку частинами, і для його запуску не обов’язково було віддавати всі права одній американській студії.
У цій моделі вже містилося обмеження. Якщо фільм ставав більшим хітом, ніж прогнозував покупець, виробник не обов’язково отримував таку саму частку від приросту зборів: це залежало від умов уже укладених контрактів. Якщо ж виробництво затримувалося або дорожчало, ці витрати не зникали разом із підписанням угоди. Відома зірка допомагала залучити покупців, але її гонорар, роботу команди й відсотки за позиками потрібно було оплачувати незалежно від дати прем’єри.
Студія за межами «Рембо»
У другій половині 1980-х Carolco розширила виробництво. «Серце янгола» Алана Паркера поєднало детектив із горором; «Червона спека» Волтера Гілла зробила Арнольда Шварценеггера радянським міліціонером у парі з американським поліцейським. «Музична скринька» Коста-Гавраса, навпаки, поставила в центр судову справу, сімейну пам’ять і відповідальність за воєнні злочини. У каталозі студії згодом опинилися також психологічний горор «Сходи Якова» та комедія Стіва Мартіна «Історія Лос-Анджелеса». За впізнаваними бойовиками легко пропустити, наскільки різним було це кіно.
1989 року партнерство засновників завершилося. У листопаді Los Angeles Times повідомила, що Вайна погодився продати свою частку Кассарові й залишити посаду співголови. Газета прямо зазначала, що умови угоди не розкрито: вартість пакета, розрахована за біржовою ціною, не дорівнює підтвердженій сумі продажу. Вайна продовжив роботу через Cinergi Pictures, а Carolco під керівництвом Кассара увійшла у свій найпомітніший період.
Верговен, Кемерон і три великі ставки поспіль
У «Згадати все» (1990) Пол Верговен і Шварценеггер зробили зі світу Філіпа К. Діка бойовик, де питання про справжність спогадів працює разом із пригодницьким сюжетом. Марс, імплантація пам’яті, грим і фізичні декорації створювали відчуття світу, який герой водночас освоює і ставить під сумнів. Для Carolco це був доказ, що її модель працює за межами історій про Рембо: у центрі залишалася зірка, але продавати можна було й незвичну науково-фантастичну ідею.
«Згадати все» (1990), фільм Пола Верговена з Арнольдом Шварценеггером. Кадр із матеріалів перевидання 4K.
За рік Джеймс Кемерон повернувся до «Термінатора». Колишній переслідувач у виконанні Шварценеггера став захисником Джона Коннора, а Т-1000 Роберта Патріка навчив глядача підозрювати навіть знайомі обличчя. Ефект рідкого металу потрібен був саме для цього: він дозволяв противникові приймати чужу подобу й проходити крізь перешкоди, які зупинили б звичайного героя. Комп’ютерні образи працювали поруч із гримом, фізичними моделями, трюками й реальними декораціями. Фільм здобув чотири «Оскари» — за грим, звук, монтаж звукових ефектів і візуальні ефекти.
«Термінатор 2: Судний день» (1991). Архівний кадр із програми Indiana University Cinema.
У 1992-му Верговен повернувся з «Основним інстинктом». Фільм із Шерон Стоун і Майклом Дугласом зробив ставку на еротичний трилер із дорослим рейтингом і суперечливу героїню. У тому ж році «Універсальний солдат» Роланда Еммеріха об’єднав Жана-Клода Ван Дамма й Дольфа Лундгрена. Пізніше Carolco знову працювала з Еммеріхом над «Зоряною брамою» (1994). У цих проєктах студія намагалася продавати кожен фільм за окремою, легко впізнаваною ідеєю: допит підозрюваної письменниці, двобій відновлених солдатів або ворота до іншого світу.
Як виглядала Carolco на екрані
У найвідомішій заставці синя лінія окреслює вкладені літери C, після чого з’являється металевий знак і назва CAROLCO. Заставка добре пасувала і до фантастики, і до бойовиків: за кілька секунд вона обіцяла масштаб, з яким глядачі вже пов’язували назву студії. На обкладинці цієї статті — класичний логотип Carolco.
18-секундна архівна заставка Carolco Pictures на YouTube:
https://www.youtube.com/watch?v=cP8574nZBWE
Чому навіть «Скелелаз» не виправив становище
Успішний фільм і платоспроможна студія — різні речі. Уже 1992 року, після касового успіху «Термінатора 2», Carolco через борги найняла фінансових радників і взялася до реструктуризації. Серед інвесторів і партнерів були французька Canal Plus, японська Pioneer та італійські компанії групи Rizzoli. Зовнішні гроші могли дати час на нові проєкти, але вони не усували залежності від кредитів і від того, коли саме надходять платежі за фільми.
Ренні Гарлін і Сталлоне повернули Carolco до великого бойовика зі «Скелелазом» (1993). У гірському трилері декорацією, джерелом загрози й головним видовищем стали самі висота та простір. Проте ще до випуску наступного великого фільму компанія стикнулася з тим, що нових надходжень не вистачає для регулярних виплат. За даними звітності, наведеними UPI, 1994 року Carolco мала близько $59,3 млн виручки й $43,5 млн чистого збитку. Значну частину виручки приносили відео та телевізійні права на старі хіти. Це були показники компанії, а не підрахунок прибутку чи збитку одного конкретного фільму.
Сильвестр Сталлоне у «Скелелазі» (1993), бойовику Ренні Гарліна. Архівний кадр.
«Острів головорізів»: останній фільм, на який поставили майбутнє
Ренні Гарлін і Джина Девіс взялися за піратську історію в час, коли Carolco вже відчайдушно потребувала грошей. У поданих 1994 року до американської Комісії з цінних паперів документах ішлося про кілька умов, без яких виробництво могло зупинитися: домовленості з іноземними покупцями, кредити та гарантію завершення фільму. Серед варіантів залучення грошей Carolco розглядала продаж своєї частки у «Шоуґерлз». Студія, яка колись продавала права, щоб запустити фільм, тепер намагалася вивільнити гроші з одного проєкту, щоб дотягнути до кінця інший.
«Острів головорізів» (1995), піратська пригода Ренні Гарліна з Джиною Девіс. Архівний кадр із каталогу Rialto Pictures.
Спочатку картину планували випустити влітку 1995-го. Прем’єру перенесли на грудень: потрібен був додатковий час на завершення фільму й підготовку прокату. У серпні Los Angeles Times уже наводила виробничі оцінки близько $90–100 млн, а ближче до прем’єри різні співрозмовники газети називали ще ширший діапазон. Точної суми збитків не можна вивести, просто віднявши бюджет від прокатних зборів: це різні показники, і вони не враховують частку кінотеатрів та інші доходи й витрати.
10 листопада 1995 року Carolco звернулася по захист від кредиторів за Chapter 11, а 22 грудня MGM випустила «Острів головорізів» у північноамериканський прокат. Фільм зібрав там близько $10 млн. Збори підтвердили, що остання ставка не виправдалася. Дата подання заяви, однак, змінює пояснення: невдача не спричинила самого звернення до суду, бо сталася вже після нього. До листопада компанія роками втрачала гроші й не змогла зібрати достатньо коштів, аби пережити затримки й виплатити борги.
Кому дісталися фільми і що пережило студію
У листопаді 1995 року 20th Century Fox погодилася купити більшість активів Carolco, але ця угода не стала остаточною. Коли Canal Plus підвищила ставку за фільмотеку до $58 млн, Fox відкликала пропозицію. У березні 1996 року ставка Canal Plus перемогла в судовому процесі. За даними дослідницької бази банкрутств Університету Флориди, план у справі підтвердили 1997 року, однак Carolco не відновила діяльності як діюча компанія.
Після продажу каталог і права на нові фільми за знайомими сюжетами жили окремо. Це одна з причин, чому заставка Carolco може стояти на початку відреставрованої стрічки, хоча за її перевидання відповідає вже інша компанія. Університет Південної Каліфорнії зберігає архів Carolco з рекламними слайдами й фінансовими документами. Поруч із хітами там залишилися сліди щоденної роботи студії: того, як фільм фотографували, рекламували й фінансували.
Модель Кассара й Вайни дозволила незалежній компанії поставити в один ряд Сталлоне, Шварценеггера, Кемерона й Верговена. Її перевага почалася з уміння знайти покупця на кожному ринку. Її слабкість стала помітною, коли для запуску наступної картини вже не вистачало навіть успіху попередньої. Саме тому історію Carolco краще читати від «Першої крові» до суду, а не від одного невдалого піратського фільму назад.